Віра, надія, любов — Новгород-Сіверська гімназія №1 ім Б. Майстренка

Перекута Анастасія, учениця 9-Б класу, лауреат конкурсу «Нехай весь світ дивують нині діти неньки України»

Дмитро сидів у вікна і вдумливо дивився на засніжені хати, дерева та маленьких кошенят, які жалібно стулилися один до одного, щоб хоч якось зігрітися. Хлопець дуже любив тварин і йому було боляче дивитися на те, як малюки мало не помирають від холоду. Юнак і підгодовував їх, і хотів забрати до себе в кімнату, але тітка Полина, в якої він тимчасово жив, мала страшенну алергію на пух, шерсть та пір’я. Погана погода та бідні кошенята – це все дрібниці, порівняно з трагедією, яка скоїлася в житті хлопця.

Дмитрик виріс без батька. Мати для нього була всім: і другом, і батьком, якого дуже не вистачало, і, звичайно ж, люблячею ненею, яка шалено його кохала та мріяла про щасливу і безхмарну долю для своєї дитини. Жили вони бідно. Мати цілодобово працювала, щоб прогодувати та одягнути сина. В свою чергу, Дмитрик підростав дуже стриманим, самостійним та відповідальним хлопцем. Це була своєрідна дяка за її старання і зусилля.

Ось Дмитру вже двадцять один. Він сильний, мужній парубок, гарна підтримка для матері, а особливо в такі важкі часи для їх родини, які настали.

Останній рік Олену Петрівну тривожив сильний головний біль. Кожного вечора, приходячи з роботи, вона скаржилася сину на свій стан і пила пігулки, які начебто покращували її самопочуття. Врешті-решт, Дмитро вмовив мати звернутися до лікарів за допомогою.

Вісімнадцятого січня Олена Петрівна і Дмитро пішли до лікарні. Хвору обстежили і результати були невтішні. У Олени Петрівни виявили пухлину  головного мозку, яка з кожним днем ставала більшою. Того ж дня вона збирала речі до лікарні, щоб негайно розпочати лікування.

Дмитро, не гаючи часу, почав підшуковувати одразу декілька робіт, щоб заробити грошей хоча б на початок процесу лікування.

Пройшов тиждень. Дмитро продав будинок і щодня працював як раб, щоб його найрідніша людина не пішла з життя. Зранку він розвантажував вантажівки, вдень працював офіціантом, а ввечері виснажений та голодний йшов в лікарню до нені, підбадьорював її та казав, що все буде добре, що вона вилікується і вони разом поїдуть до моря, бо знав, що море – це неосяжна мрія Олени Петрівни. Так проходив кожен день юнака.

Першого лютого на Олену Петрівну чекала важка операція по видаленню пухлини. Бідолашний Дмитро не знаходив собі місця від хвилювання. Всі в лікарні заспокоювали та підтримували хлопця. Нарешті, після довгих очікувань до хлопця підійшов лікар і тихим впевненим голосом пояснив, що Олена Петрівна сильна жінка і гідно витримала операцію, тому  скоро прийде до тями. Дмитро ще ніколи не почувався таким щасливим. Серце в його грудях мало не вистрибувало, він не міг розмовляти, а тільки посміхався.

За декілька годин Олена Пертрівна прийшла до тями.  Дмитро сидів біля її ліжка  і міцно тримав рідненьку за руку. Мати з сином не могли натішитись, що нарешті в житті настає біла смуга.

Наступного дня до лікарняної палати зайшов лікар і повідомив чудову новину про те, що пухлина виявилася доброякісною і Олена Петрівна тепер цілком здорова людина. За два тижні Дмитро зустрічав мати з лікарні. Родина сяяла від радості і їхньому щастю не було меж.

З настанням літа мати з сином здійснили давню мрію і поїхали відпочити до моря.

Отже, головне – це віра в краще, яка не покине вас без вашої згоди, а любов та підтримку забезпечуть ваші близькі та рідні. І не треба перевіряти та поринати у безнадійність, я кажу правду...