У жодному календарі день 15 лютого нічим не позначений. Але він особливий. Сьогодні виповнюється 30 років відтоді, як останній підрозділ 40-ої армії обмеженого контингенту радянських військ був виведений з Афганістану.

До Дня вшанування учасників бойових дій на територіях інших держав присвячений захід «Цей одвічний біль –  Афганістан», який підготували та провели учні 9-А класу.

Зі сцени лунали слова про тих, хто поліг в афганських ущелинах, про тих, хто свято вірив, що виконують свій інтернаціональний обов’язок, що несуть визволення народу Афганістану, що йдуть не воювати, а захищати.

Дорогою ціною розплачувалися наші юнаки за все. А ціною було життя. Усім боляче, коли обривається життя людини. Та, мабуть, немає пекучішого болю, більшого горя, ніж того, що звалюється на батьків із втратою їх дітей.

Серце стискає від болю, коли думаєш про тих, хто, виконуючи наказ Батьківщини, пройшов важкими дорогами чужої країни. За кожним воїном-афганцем доля, життєвий подвиг, крок у безсмертя. Хто на милицях, хто на пластмасових, а хто на власних... вони все ж таки повернулися. Вони поруч з нами!

Виступ Магоні Володимира Олексійовича, вчителя історії гімназії, свідка тих страшних подій, який проходив строкову службу на території  Афганістану.

Бої закінчуються, а історія вічна. Ми не повинні забувати жертв Афганістану! Це потрібно для того, щоб нові Афганістани не виникали на нашій землі, щоб вони не повторювалися для наших людей ніколи.