У день, коли вся Україна одягає своє серце у вишиванку, ми, учасники роїв «Сіверські козачата» та «Сіверяни», стали частиною особливої події — народознавчої години в краєзнавчому відділі музею-заповідника «Слово о полку Ігоревім», присвяченої Міжнародному дню вишиванки.

Це була не просто зустріч. Це — подорож у часі, що ожила серед вишитих сорочок, крайок і юпок, що дихали прадавнім подихом Сіверщини. Виставка «Традиційне українське вбрання Новгород-Сіверщини» відкрила нам скарби народного мистецтва нашого краю. Ми вчилися читати візерунки, як книжки — кожна нитка, кожен хрестик мав свою історію, свою символіку, своє значення. Ми дізналися, що вишиванка — це не просто одяг. Це код нації, це оберіг, це мовчазна пісня любові до рідної землі. У кожному візерунку — пам'ять про предків, сила нашого роду, краса душі українця.

Для нас, джур, вишиванка — це броня, яка захищає не тілом, а духом. Це знак того, що ми — частина великої української історії, яку маємо берегти й передавати далі.

У серці — Україна. На грудях — вишиванка. У вчинках — гідність.