До Дня пам'яті жертв Голодоморів учні нашої гімназії долучилися до шкільного онлайн-проєкту «Моя родина в історії»:
поділилися світлинами рідних та їх розповідями про Голодомор, спогади про який несуть за собою біль через десятки років.
Важко згадувати про цю неймовірну масштабну біду, але ми мусимо. Мусимо, щоб віддати шану мільйонам закатованих голодом людям, дати історичну оцінку діям тодішньої влади, усвідомити наслідки тих лихоліть. Мусимо, щоб навчитися розуміти й давати відсіч найменшим спробам «великих людей» досягати «великих цілей» ціною життя дитини, людини, нації.
Пам’ятаймо заради майбутнього!
Сьогодні о 16.00 хвилиною мовчання та запаленням свічок на підвіконні приєднаймося до загальнонаціональної акції «Запали свічку пам’яті!»
Щоб не забулось незабутнє…
Побелян Маша, 5 клас:
«На світлині – моя прабабуся Ольга, 1910 року народження, зі своїми синами. ЇЇ чоловіка розтріляли німці у 1941 році. Прадідуся звали Антон, він був у партизанах. Прабабуся пережила всі Голодомори, але через голод, холод і хвороби втратила свою маленьку доньку Ніну.
Зліва на світлині – найменьший - син Володимир, мій дідусь. Він пам»ятає Голодомор 1946-1947 років. Дідусь був наймолодший серед братів. Згадаючи ті часи, розповідав, що мати відправляла його «за кусками» - так називалася його подорож по селу з проханням поїсти. Але він розповідав, що не всі люди давали їжу (черствий хліб або старий кусок сала), а деякі натравлювали своїх собак і він тікав.
Мені дуже прикро, що мій дідусь пережив такі жахіття післявоєнного часу. Прабабуся тоді змогла виростити чотирьох синів, а донька, на жаль, вмерла, а їй не було і 1 року..»
«На світлині – моя прабабуся Ольга, 1910 року народження, зі своїми синами. ЇЇ чоловіка розтріляли німці у 1941 році. Прадідуся звали Антон, він був у партизанах. Прабабуся пережила всі Голодомори, але через голод, холод і хвороби втратила свою маленьку доньку Ніну.
Зліва на світлині – найменьший - син Володимир, мій дідусь. Він пам»ятає Голодомор 1946-1947 років. Дідусь був наймолодший серед братів. Згадаючи ті часи, розповідав, що мати відправляла його «за кусками» - так називалася його подорож по селу з проханням поїсти. Але він розповідав, що не всі люди давали їжу (черствий хліб або старий кусок сала), а деякі натравлювали своїх собак і він тікав.
Мені дуже прикро, що мій дідусь пережив такі жахіття післявоєнного часу. Прабабуся тоді змогла виростити чотирьох синів, а донька, на жаль, вмерла, а їй не було і 1 року..»
Шарпило Діана, 6 клас:
«Коли був Голодомор, моя прабабуся, Воропай Наталія Сергіївна, 1932 року народження, була маленькою, їй було 10-11 років. Вона мешкала в селі Пушкарі Новгород-Сіверського району. Прабабуся розповідала моїй бабусі Людмилі такі спогади: "Пам'ятаю постійне недоїдання, пошук будь-якої їжі. Їли кропиву, лободу, щавель, заячу капусту, смоктали вишневий клей. Літом ми, діти, ходили на поле, крали колоски. Заховавшись у яру, щоб ніхто не бачив, їли зерно. Воно нам здавалося найсмачнішим за все на світі! З голоду, наївшись зерна, ми відчували жахливий біль, животи порозпирало. Ми стогнали від болю, каталися по землі .Але наступного дня знову йшли по колоски, незважаючи на те, що сторожі, побачивши нас у полі, били батогами до крові. У селі ніхто від голоду не вмер, бо поряд протікає р. Десна, в ній ловили рибу і так виживали. Але був один чоловік в селі Рябко Орхім який помер від голоду. Він був дуже кремезний,, йому треба було багато їсти, щоб наїстися, але їжі не було. Красти не вмів, ловити рибу теж не вмів, працював у колгоспі. Так він знесилився без їжі, став пухнути, не міг через це ходити і помер". Ось такі спогади моя прабабуся розповідала про ці страшні голодні часи 1932-1933 років».
«Коли був Голодомор, моя прабабуся, Воропай Наталія Сергіївна, 1932 року народження, була маленькою, їй було 10-11 років. Вона мешкала в селі Пушкарі Новгород-Сіверського району. Прабабуся розповідала моїй бабусі Людмилі такі спогади: "Пам'ятаю постійне недоїдання, пошук будь-якої їжі. Їли кропиву, лободу, щавель, заячу капусту, смоктали вишневий клей. Літом ми, діти, ходили на поле, крали колоски. Заховавшись у яру, щоб ніхто не бачив, їли зерно. Воно нам здавалося найсмачнішим за все на світі! З голоду, наївшись зерна, ми відчували жахливий біль, животи порозпирало. Ми стогнали від болю, каталися по землі .Але наступного дня знову йшли по колоски, незважаючи на те, що сторожі, побачивши нас у полі, били батогами до крові. У селі ніхто від голоду не вмер, бо поряд протікає р. Десна, в ній ловили рибу і так виживали. Але був один чоловік в селі Рябко Орхім який помер від голоду. Він був дуже кремезний,, йому треба було багато їсти, щоб наїстися, але їжі не було. Красти не вмів, ловити рибу теж не вмів, працював у колгоспі. Так він знесилився без їжі, став пухнути, не міг через це ходити і помер". Ось такі спогади моя прабабуся розповідала про ці страшні голодні часи 1932-1933 років».
Ковальчук Денис, 6 клас:
"У пам'яті назавжди моєї прабабусі, Пирочкіної Анни Артемівни, 1914 року народження, закарбувалися страшні події 1932 - 1933 років. Їхня родина тоді жила в скруті, як і всі інші. Щоб вижити, збирали на полях колоски, картоплю, яка залишилася після того, яку зібрали люди свою на полях. Збирали конський щавель, та готували нього борщ. З настанням холодів, щоб зігритись, збирали у Биринському лісі взимку шишки, бо ж за сухий хмиз карали, його не можна було збирати."
Олексієнко Настя, 8 клас:
"На фото - моя прабабуся, Олексієнко Марія Іванівна. Народилася 21 вересня 1922р. в с.Тур‘я (нині Сновського району) Чернігівської області. Батьки Іван Хролович і Ольга Григоріївна були землеробами і не останніми господарями в селі. Маня (так всі її називають) - третя із чотирьох дітей в сім‘ї. Бабуся розповідала,що часи були справді жахливі, їхня сім‘я в пошуках кращої долі вирушила на Дніпропетровщину, продавши хату за копійки. Але життя там виявилося ще гіршим, їсти зовсім було нічого. І це було жахливо… Невдовзі, залишивши всі речі, сім‘я, щоб вижити, повернулася назад до рідного села Тур‘ї. Бабуся пережила Голодомор, полон під час Другої світової війни і, дякувати Богу, живе і досі в с.Нові Боровичі Сновського району".
